ми поруч.

Вже третій день біжу. Щовечора збираємось з друзями на міському стадіоні і мотаємо кола.
Помітила, що завжди обіцяла собі бігати, але до діла так і не доходило. А тут я раптом почала, і захопилась тим спортом. Неочікувано знайшла свої НОВІ кросівки, розтягнуту футболку і вирішила таки взятись за цю справу. Закинула собі на телефон папочку з музикою під назвою "бігунське". Сьогодні вперше спробувала пігти під музику, і знаєте, так набагато легше. І є більший стимул. Музика часто задає ритм і темп. Тому трохи є різниця, шо бігти під Pink Floyd, а що під Кому Вниз :)
Біг тренує витривалість. І щоразу хочеться перевершити себе. Якщо вчора я пробігла 5 кіл по 400 м, то сьогодні пробігла 9 таких. Хочу знову і знову ставити нові особисті рекорди! Помітила, що кожного разу дихаю ритмічно, це, мабуть, теж своєрідний плюс.
Власне, чому біжимо? Я ще не знайшла остаточної відповіді на це запитання. Мабуть так я можу розслабитись (як не дивно), "втекти" від проблем, абстрагуватись від світу. Це є гарним способом зайнятись свої тілом і розім'ятись.
Незважаючи на те, що мене зараз болить абсолютно все тіло, і я відчуваю, що захрипла, я з нетерпінням чекаю завтрашнього дня, 19:00.
Бігайте, і будьте забіганими!

у відповідь на один зі своїх постів ("...чому ялинки не підвішують догори дриґом..."), знайшла на баші картинку...

"Ескімос", а якщо ше й тернопільський, то біжу туди! :)

якось нам сказали написати твір на тему "чи може один вчинок зробити людину безсмертною?" погугливши, не знайшла нічого потрібного. як не хотіла, та все ж довелось самій строчити. дуже не люблю цієї складної операції, знаючи, що не можу нічого розумного сказати на такі "вічні" теми. проте, все ж вийшло щось хороше, в стилі моїх жежешних записів, навіть культурніше. тому вирішила запостити сюди.
чи не вперше за всю середню-старшу школу повірила в те, що вмію писати "сильні" твори. мене навіть за душу взяло. до речі, власне про душу:
Я вважаю, що вчинок може зробити людину безсмертною.
Звичайно, тіло не може жити вічно, це доведено наукою. Проте в кожного з нас є частинка вічного –  душа. Мабуть все найкраще в людині зібрано в цій матерії. Кажуть, що душа є вічною.
На мою думку, нам дається життя для того, щоб ми прожили його якнайкраще. Не в кількісному чи якісному значенні, адже гроші, стан у суспільстві, розкіш – не показники щастя.  Одним із моїх життєвих принципів – прожити так, щоб потім мене згадували інші люди, не обов’язково друзі, родичі, або знайомі. Існує притча про чоловіка, який мав довге і красиве життя. Але після повернення на батьківщину земляки не могли його згадати. Єдиним спогадом, який пов’язаний із селом залишився відбиток дитячої ноги на бетоні, зроблений чоловіком.
Не варто здійснювати подвиги заради майбутньої слави. Люди не люблять корисливих. Варто бути ближче до суспільства. Нещодавно на уроках української мови я читала розповідь про Святу Терезу. Мене щиро вразило її бажання допомагати знедоленим,  простота і душевна смиренність. Це була людина з чистим  серцем. Саме тому суспільство і досі пам’ятає її. Я вважаю, що людям варто намагатись бути такими ж добрими як Матір Тереза.
Звичайно, не буває ідеальних особистостей. Та й не варто ціле життя змушувати себе робити щось не за власним бажанням. Достатньо лише одного вчинку. Сучасний світ настільки динамічний, що неможливо  уникнути небезпеки. Останнім часом все частіше стаються катаклізми, непередбачувані ситуації. Дуже часто можна почути про людей, які жертвують своїм життям заради інших. Наприклад, звичайний перехожий врятував дітей, коли виніс їх із хати, яка горіла. Їх імена не завжди пам’ятають, їм не надають нагород і титулів, зате про таких кажуть, що вони – герої. Людське визнання – ось найкраща похвала! Героїв пам’ятають, про них пишуть книги, їх закарбовують в історію. Іноді один вчинок може змінити життя народу, «розвернути планету на 180 градусів».
Дуже часто родичів померлого заспокоюють такими словами: «Він не помер, бо досі залишився в наших серцях». Це означає, що людина житиме в наших серцях стільки часу, скільки про неї пам’ятають інші. Саме тому я хочу прожити своє життя так, щоб інші могли сказати: «Вона змінила наше життя на краще. Оце була людина!»